День 18. Українські землі на початку XX ст.

День 18. Українські землі на початку XX ст.
  • Український національно-визвольний рух на початку XX ст. Кінець XIX ст. - початок XX ст. - це період формування багатопартійності в Україні.

    Політичні партії Наддніпрянської України:

    1900р. - Революційна українська партія (РУП); Д. Антонович, М. Русов, Л. Мацієвич; провідні гасла: самостійна Україна «від гір Карпатських до гір Кавказьких» (програмний документ - брошура М. Міхновського «Самостійна Україна»), ліквідація поміщицького землеволодіння і передача землі селянам без викупу, соціалістичні перетворення в економіці.

    1902р. — Українська партія самостійників-соціалістів (УПС-С); І. Липа, І. Луценко.

    1902р. - Українська соціалістична партія; Б. Ярошевський, М. Меленевський.

    1904р. - Українська демократична партія (УДП); М. Міхновський, С. і В. Шемети.

    1905р. - Український соціал-демократичний союз — Спілка; М. Меленевський.

    1905р. — Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП); Дм. Антонович, В. Винниченко, С. Петлюра.

    1905р. — Українська радикальна партія (УРП); Б. Грінченко, С. Єфремов, Є. Чикаленко; об’єднавшись з Українською демократичною партією, утворила Українську демократично-радикальну партію (УДРП).

    1905р. - Українська партія соціалістів-федералістів (УПС-Ф); Д. Дорошенко, А. Ніковський, С. Шелухін.

    1906р. - Українська народна партія; М. Міхновський.

    1906р. — Українська партія соціалістів-революціонерів (УПС-Р); М. Грушевський.

    1908р. — Товариство українських поступовців (міжпартійний блок); М. Грушевський, І. Шраг.

    Українські політичні партії висували гасла боротьби за національно-культурну автономію України у складі федеративної Росії; ліквідацію поміщицького землеволодіння та передачі землі селянам без викупу, соціалістичні перетворення в економіці (за незалежність України виступала лише УНП на чолі з М. Міхновським).

    Малочисельність українських політичних партій, ідейні хитання їхніх лідерів, розколи та постійні реорганізації послаблювали український рух, робили їх не конкурентними у політичній боротьбі з краще розвинутими, чисельнішими російськими політичними партіями (РСДРП, РПС-Р, кадетами і октябристами та ін.).

    Політичні партії Західної України:

    Галичина:

    1890р. — Революційно-українська радикальна партія (РУРП); І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький.

    1899р. — Українська народно-демократична партія (УНДП); М. Грушевський, Є. Ле-вицький.

    1899р. — Українська соціал-демократична партія (УСДП); Ю. Бачинський.

    Буковина:

    1906р. - Українська радикальна партія; Т. Галіпов, І. та О. Поповичі, Н. Бігарій.

    1908р. - Національно-демократична партія; С. Смаль-Стоцький, барон М. Василько, Є. Пігуляк, Т. Драчинський.

    Західноукраїнські політичні партії, на відміну від федералістичної платформи політичних партій у Російській імперії, першими перейшли на самостійницькі позиції, проголосивши своєю метою боротьбу за соборну незалежну Українську державу, соціалістичні перетворення.

    Революційні події 1905—1907 pp. у Наддніпрянській Україні та їх наслідки. Робітничий рух. У відповідь на розстріл мирної демонстрації у Петербурзі 9 січня 1905 р. («Кривава неділя») 12 січня 1905 р. застрайкували робітники Південноросійського заводу м. Києва.

    Протягом січня-березня 1905 р. страйковий рух охопив робітників Харкова, Катеринослава, Луганська, Одеси, Миколаєва (понад 170 тис. осіб).

    21 жовтня 1905 р. на мітингу робітників прийнято рішення про утворення Київської ради робітничих депутатів, її першим головою був робітник заводу «Гретера і Криванека» Ф. Алексеев; до складу ради висували по одному від кожних 100 робітників; обрані до рад робітники створювали озброєні загони робітничих дружин, які вигнали поліцію з одного з робітничих районів м. Києва - Шулявки, в якому з 27 листопада по 16 грудня 1905 р. існувала «Шулявська республіка».

    Жовтень 1905 р. - Всеросійський загальний страйк.

    Найбільшого громадського розголосу набули виступи селян:

    с. Салиха Таращанського повіту на Київщині (1905 p.), які не тільки відібрали у свого поміщика землю, а й захищались із зброєю в руках від нападу царської кінноти;

    с. Сорочинці на Полтавщині (1905 р.) - «Сорочинська трагедія»; селяни створили комітет, заарештували місцеву адміністрацію, роззброїли поліцію і організували охорону села, відбиваючи наступ чималого військового загону; повстання вдалося припинити лише застосувавши гармати; розправа з повсталими була жорстокою (спочатку селян зігнали на площу і примусили чотири години стояти на колінах у снігу, а потім жорстоко покарали); цій події присвячено статті «Відкритий лист статському радникові Філоненку», «Сорочинська трагедія» видатного письменника В. Короленка;

    с. Вихвостів на Чернігівщині (1905 р.) - «Вихвостівська трагедія», присвячено твір М. Коцюбинського «Fata morgana».

    Революційні виступи в армії та на флоті:

    Червень 1905 р. - повстання команди на панцернику «Потьомкін».

    Листопад 1905 р. - матросів крейсера «Очаків» у Севастополі на чолі з лейтенантом П. Шмідтом.

    Листопад 1905 р. - солдатів-саперів у Києві на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським.

    Революційні події сприяли піднесенню українського національного руху:

    1) з’являються україномовні газети «Хлібороб» (1905 p., видана М. ІПеметом у Лубнах), «Громадська думка» (1906 p., видана Є. Чикаленком у Києві); а за рік після царського Маніфесту 17 жовтня 1905 р. (яким підданим імперії було даровано громадянські права, ліквідовано обмеження на українське друковане слово) діяло 15 українських видавництв і виходило близько 20 українських періодичних видань;

    2) українська студентська молодь Києва започаткувала кампанію за відкриття кафедр українознавства в університетах (україномовні відділення було відкрито в Одесі та Харкові; у Новоросійському університеті історію України читав брат М. Грушевського - професор Олександр Грушевський, а в Харківському університеті українську літературу - Микола Сумцов);

    3) розгортає діяльність мережа товариств «Просвіти» (перша «Просвіта» виникла 30 жовтня 1905 р. у Одесі; до середини 1907 р. їх нараховувалось уже 9 організацій та 30 філіалів);

    4) засновується мережа хат-читалень;

    5) за сприяння українських соціал-демократів поширюється кооперативний рух (у 1905 р. вже діяло в українських губерніях Росії 820 кооперативів);

    6) депутати від українських губерній та міст беруть активну участь у діяльності І - IV Державних дум; у складі І Державної думи дві українські партії - УСДРП та УРДП - спільно із селянськими депутатами, об’єднавшись з депутатами від загальноросійських партій кадетів та трудовиків (соціал-демократи і соціалісти-революціонери), утворили Українську парламентську громаду (травень 1905 р.) у складі 62 українських депутатів; голова - адвокат і громадський діяч з Чернігова Ілля Шраг. Громада почала видавати «Украинский вестник». Основні вимоги: надання автономії Україні, розв’язання аграрного питання, запровадження викладання рідною мовою у початковій школі. Українська громада відіграла провідну роль у створенні в травні 1906 р. Союзу автономістів (об’єднав парламентські групи неросійських народів). У складі II Державної думи депутати від українських губерній та міст, увійшовши до фракції трудовиків, утворюють Українську трудову громаду у складі 47 осіб; друкований орган «Рідна справа - вісті з Думи», у складі III та IV Дум українських парламентських фракцій не існувало.

    Українські землі у складі Росії в умовах політичної реакції. Характерними рисами постреволюційної столипінської доби стало:

    1) розгортання діяльності чорносотенних організацій «Союзу русского народу», «Союзу Михаила Архангела», «Київського клубу російських націоналістів» (1908);

    2) репресії проти революційно налаштованих студентів та професорів з опозиційно- прогресивними поглядами;

    3) закриття «Просвіти»;

    4) заборона продажу українських видань, у тому числі і «Біблії» українською мовою (видання якої було санкціоновано вищим керівним органом Російської православної церкви - Синодом у 1904 p.);

    5) заборона проводити українські вечори, концерти, різні урочистості з використанням української мови, збору коштів на пам’ятник Т. Шевченку, заборона святкування 100-річчя з дня народження Т. Шевченка;

    6) видання циркуляру П. Столипіним про заборону діяльності «инородческих» (тобто неросійських) організацій та видавництв;

    7) заборона викладання українською мовою у початковій школі та пояснення учням незрозуміле; використання назв «Україна», «український народ»;

    8) 1913р. - «Справа Бейліса»: судовий процес за сфальсифікованим обвинуваченням єврея М. Бейліса у ритуальному вбивстві православного хлопчика та протест громадськості (В. Короленко, М. Коцюбинський, М. Заньковецька, М. Садовський) і виправдальний вирок суду.

    Український національно-визвольний рух у Західній Україні виявився у:

    1) боротьбі за загальне виборче право та реформу Галицького сейму (січень 1906р. - українська делегація на чолі з митрополитом А. Шептицьким подала петицію імператору Францу Йосифу з вимогою надати українцям загальне виборче право; лютий 1906 р. - Народне віче у Львові на підтримку петиції; 1907р. - виборча реформа, за якою українці здобули ЗО % депутатських місць у австрійському парламенті; на знак протесту проти виборчих фальсифікацій студент М. Січинський вчинив акт терору проти намісника Галичини графа Потоцького; 1914 р. - реформа Галицького сейму);

    2) відкритті українського університету (рішення 1871 р. австрійського уряду про вільне обрання професорами Львівського університету мови викладання мало наслідком посилену полонізацію та збройне протистояння між студентами-поляками та студентами-українцями; 1912 р. - австрійський уряд прийняв рішення про заснування окремого українського університету у Львові у 1914 p.);

    3) активізації молодіжного спортивного руху (1898 р. - засновано молодіжно-спортивну організацію «Сокіл»; 1900 р. - «Січ»; 1911 р. - «Пласт»);

    4) громадсько-політичній та національно-культурній діяльностімитрополита А. Шептицького (заснував Український національний музей, Український науковий інститут, Українське видавництво, лікарню, школу у Львові; запровадження богослужінь українською мовою у греко-католицьких церквах);

    5) активній співпраці галицьких та буковинських депутатів в австрійському сеймі, які об’єднались в «Український клуб»; заснуванні С. Смаль-Стоцьким Товариства «Українська школа», відкритті приватної вчительської семінарії для дівчат, заснуванні «Жіночої громади» (1900 p.), молодіжної організації «Союз Січей»;

    6) активізації москвофільської пропаганди; виникненні української течії, представленої молодшою генерацією світської та духовної інтелігенції, активним провідником якої стає греко-католицький священик, професор Ужгородської семінарії, засновник видавничого товариства «Уніо» та редактор газети «Наука» - А. Волошин (1874—1945).

  • 1900р. - створення першого гуртка спортивно-фізкультурної організації «Січ».

    29 січня 1900р. - створення Радикальної української партії (РУП).

    1900р. - видання програми РУП «Самостійна Україна».

    Кінець 1901 - початок 1902р. - створення Української народної партії (УНП).

    Осінь 1904р. - створення Української демократичної партії (УДП).

    9 січня 1905р. - «Кривава неділя».

    1905р. - РУП перейменовано на Українську соціап-демократичну робітничу партію (УСДРП).

    1905р. - об'єднання УДП і УРП в Українську демократично-радикальну партію (УДРП).

    1905-1907pp. - демократична революція в Російській імперії.

    14 червня 1905р. - повстання на панцернику «Потьомкін».

    17 жовтня 1905р. - Микола II видав Маніфест, яким встановлювалися громадянські свободи та створювалася Державна дума.

    30 жовтня 1905р. - в Одесі відкрито першу «Просвіту».

    Листопад 1905р. - повстання на крейсері «Очаків».

    Листопад 1905р. - вихід першої української газети «Хлібороб».

    Січень 1906р. - у Києві почала виходити щоденна українська газета «Громадська думка».

    Грудень 1905р. - збройні повстання у Харкові, Олександрівську і на Донбасі.

    1907р. - у Києві розпочало діяльність Українське наукове товариство (УНТ).

    3 червня 1907р. - третьочервневий переворот та закінчення революції.

    1908р. - створення в Києві Товариства українських поступовців (ТУП).

    20 січня 1910р. - циркуляр П. Столипіна із забороною реєструвати будь-які чужорідні («инородческие») товариства й видавництва.

    1911р. - створення таємного гуртка «Пласт».

    1913р. - «Справа Бейліса».

  • Борис Жаданівський (1885-1918) - підпоручик, учасник революції 1905-1907 pp. у Києві і громадянської війни в Україні. У 1905 р. очолив повстання саперів, що було придушене царськими військами. Загинув у боротьбі з німецькими військовими частинами в 1918 р. в Криму.

    Ілля Шраг (1847-1919) - український громадський і політичний діяч, чернігівський адвокат. Депутат І Державної думи, культурний діяч, відомий підтримкою багатьох літераторів того часу. Ідейний натхненник чернігівської «Просвіти».

    Симон Петлюра (1879-1926) - державний і політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, організатор українських збройних сил. Головний отаман військ УHP (з листопада 1918 p.), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. - 10 листопада 1920 p.).

    Сергій Єфремов (1876-1939) - український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури. Один із засновників Товариства українських поступовців. У березні 1917 р. обраний заступником голови УЦР, зайняв пост генерального секретаря міжнаціональних справ. Репресований по справі СВУ у часи сталінських репресій.

    Євген Чикаленко (1861-1929) - український громадський і культурний діяч, меценат, теоретик і практик сільського господарства. Був активним членом «Старої громади», Загальної української безпартійної демократичної організації, належав до Української демократичної партії, з 1905 - Української демократично-радикальної партії, фінансував видання щоденних українських газет «Громадська думка» (1906), «Рада» (1906-1914), журналу «Селяни».

    Микола Міхновський (1873-1924) - український громадсько-політичний діяч, ідеолог державної незалежності України, один з організаторів Братства тарасівців, у 1900 р. на замовлення РУП написав програму організації «Самостійна Україна». У 1917 р. брав участь у створенні Першого Українського козачого полку ім. гетьмана Б. Хмельницького, один із керівників виступу самостійників, які планували збройним шляхом взяти владу у Києві і проголосити незалежність України.

  • Антисемітизм - одна з форм національної та релігійної нетерпимості, яка проявляється у ворожому ставленні до євреїв, а також система поглядів, що його обґрунтовує. 

66.66%
0

    У Вас немає прав на додавання коментарів