Коротко про «Дитинство»

Літературний рід: епос.

Жанр: новела.

Тема: розповідь про яскравий світ дитинства Данила Чабана, майбутнього комісара, у дореволюційному селі південного степу.

Головні ідеї: розкриття першовитоків входження людини у великий, прекрасний, але жорстокий світ; оспівування нетлінної вартості національних основ буття, спадковості поколінь і духовної пам’яті.

Герої: Данилко, прадід Данило, батько Ригор, мати Ригориха.

Сюжет. Твір починається з опису Перекопської рівнини — широкого степу на півдні України. Далі, познайомившись із маленьким Данилкою, читан спостерігае за факторами, які впливали на його формування: заклопотана мати-господиня, п’яничка батько, який умів чудово співати, мудрий прадід Данило, котрий знав усе — і коли краще риба ловиться, і коли бджоли більше меду кладуть, і яку корпеть кожна квітка дає, і багато іншого. Новела закінчується мандрівкою старого з правнуком до моря, під час якої маленький хлопчик дізнається про могутність народу, історію своїх предків. Кульмінаційним моментом стає несподівана смерть прадіда, який в останню мить повчає хлопчика: «Топчи землю, синок». Маленький Данилко озирається навколо, уперше відчуває себе самотнім і біжить сонячним степом.

Літературознавці про твір: Новелу пронизано наскрізним життєствердним пафосом. Усі події відбуваються на тлі детально описаного степу. Ці описи непомітно оповиті якимсь сакральним (священним) змістом, уособленням якогось вищого, уселюдського сенсу: «Той дикий степ був полем бою на гранях багатьох епох, і це не заважало перекопській рівнині пишно зацвітати щовесни й вигорати на літо, мокнути восени й замерзати на зиму». У новелі загальна картина складається з кількох окремих епізодів, кадрів, хоча й переплетених між собою: відчуття, емоції, а також дії малого Данилка, повчання прадіда, його заповіт онукові й раптова смерть. Вони пов’язані авторським поглядом, наскрізною ідеею — про нетлінну вартість національних основ буття, спадковість поколінь, духовну память. У долях Данилка й старого Данила автор також утілює поетичну ідею про сутність життя, його вічність і водночас швидкоплинність, просту мудрість народу: людина щаслива вже тим, що живе на цій землі, може сприймати красу довколишнього світу. Звернімо увагу: життя прадіда закінчується саме в той момент, коли він, нахилившись до квітки, зрозумів для себе щось дуже важливе... Уже напівпритомним, він заповідає нащадкові: «Топчи землю, синок». Тобто живи, ходи по землі, як я ходив, — чесно, упевнено, сміливо, не забувай пісень, яких тебе вчили, будь завжди з людьми, радій весні, зеленій траві, усьому живому. Символічно, що малий Данилко мовби нереймае естафету в прадіда Данила, а з ним і силу для життя в тому світі. Письменник наголошує, що поняття роду для українців може мати лише безперервний сенс, неминучу ланцюгову пов’язаність одне з одним — як усе в природі, у цьому південному степу. Малий Данилко показаний органічною часточкою свою великого народу, носієм його моралі, звичаїв, традицій, а також частиною «завзятого й непосидющого» роду гурбаїв. Власне, живописна, майже ідилічна картина українського села постає крізь призму дитячого світовідчуття маленького героя (Р. Мовчан).

20.65%
0

    У Вас немає прав на додавання коментарів

    Дізнатися більше