«О земле втрачена, явися!..»

  • О земле втрачена, явися

    бодай у зболеному сні

    і лазурове простелися,

    пролийся мертвому мені!

    І поверни у дні забуті,

    росою згадок окропи,

    віддай усеблагій покуті

    і тихо вимов: лихо, спи!..

    Сонця клопочуться в озерах,

    спадають гуси до води,

    в далеких пожиттєвих ерах

    мої розтанули сліди.

    Де сині ниви, в сум пойняті,

    де чорне вороння лісів?

    Світання тіні пелехаті

    над райдугою голосів,

    ранкові нашепти молільниць,

    де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,

    і солодавий запах винниць,

    як гріх, як спогад і як біль?

    Де дня розгойдані тарілі?

    Мосянжний перегуд джмелів,

    твої пшеничні руки білі

    над безберегістю полів,

    де коси чорні на світанні

    і жаром спечені уста,

    троянди пуп’янки духмяні

    і ти – і грішна, і свята,

    де та западиста долина,

    той приярок і те кубло,

    де тріпалася лебединя,

    туге ламаючи крило?

    Де голубів вільготні лети

    і бризки райдуги в крилі?

    Минуле, озовися, де ти?

    Забуті радощі, жалі.

    О земле втрачена, явися

    бодай у зболеному сні,

    і лазурово простелися,

    і душу порятуй мені.

  • Автори:

    Василь Стус

    Аналізи:

    Аналіз «О земле втрачена, явися!..»

    Коротко про:

    Коротко про «О земле втрачена, явися!..»

43.85%
0

    У Вас немає прав на додавання коментарів

    Дізнатися більше